斯巴鲁（中国）扩大召回部分进口驰鹏、森林人
Ця стаття м?стить перел?к посилань, але походження окремих тверджень залиша?ться незрозум?лим через брак внутр?шньотекстових джерел-виносок. (кв?тень 2023) |
Н?кома?хова е?тика (дав.-гр. ?θικ? Νικομ?χεια)?— тв?р Ар?стотеля, присвячений етиц?, пол?тиц? та економ?ц?. Разом з "Евдемовою етикою"[en] та ?Великою мораллю? (лат. Magna Moralia, сумн?вно? автентичност?) ? одн??ю з трьох основних книг, що викладають моральну ф?лософ?ю Ар?стотеля[1].
Оск?льки зазначений тв?р под?ля? деяк? книги з евдемовою етикою, либонь, вона не була складена самим Ар?стотелем у тому вигляд?, в якому збереглася до наших дн?в. Чому тв?р носить таку назву, незрозум?ло. Можливо, це стосу?ться його сина або його власного батька, яких обох звали Н?комах.
Походження та стиль
ред.Назва
ред.Назва твору ?Н?комахова етика? (дав.-гр. ?θικ? Νικομ?χεια, Ethiká Nikomácheia давньогрецькою), най?мов?рн?ше, ? результатом п?знього вибору ? не висв?тлю? нам?р?в автора. У ньому йдеться про етику ? про людину?— Никодима.
Слово ?етика? походить в?д грецького ?θο?, êthos[2], що означа? ?мораль, звичай?; етика?— це наука про мораль. Але Ар?стотель наближа? цей терм?н ?θο? до ?ншого з? схожим написанням?— ?θο?, ethos, що означа? ?звичка?. Це поняття ?звичка? ? центральним в етиц? Ар?стотеля (на в?дм?ну в?д поняття морал?), оск?льки воно служить для визначення чесноти: ?етична чеснота?— це справд? ?стан“ суб'?кта, який ? н?би кристал?зац??ю добрих звичок, як? тим краще вкор?нюються в людин?, чим ран?ше вона ?х набува??[3].
Форма тексту
ред.Нин?шня форма тексту, передана в середньов?чних коп?ях, ? результатом редакторсько? обробки, природу ? значення яко? дос? важко з'ясувати.
В?д традиц?йного под?лу на десять книг до ? ст. до н.?е. не залишилося жодних сл?д?в. ?нтервал, що в?дпов?да? книгам V—VII, ? сп?льним для книг IV–VI ?Етики до Евдема?, хоча коментатори не д?йшли згоди щодо перв?сно? зб?рки цього уривку. Автентичн?сть викладу, з ?ншого боку, узгоджена як за структурою, так ? за зм?стом. На думку Тр?ко, ?Етика до Евдема? була написана ще до заснування Л?цею, м?ж 348 ? 355 роками, ? Ар?стотель, як кажуть, використав значну ?? частину у сво?й нов?й прац?.
Благо
ред.Перша в?дпов?дь Ар?стотеля на питання про природу найвищого блага поляга? в тому, що щастя (евдаймон?я[de]) ? найвищим благом. Це щастя душ?. Для Ар?стотеля це виплива? з того, що блаженство ? самоц?нним?— воно не ?, як ?нш? блага, лише засобом для досягнення мети. На в?дм?ну в?д ?нших благ, ми прагнемо блаженства заради нього самого. Це, як каже Ар?стотель, ?досконале ? самодостатн? благо ? к?нцева мета д???. (1097b20)
Аргумент ергону
ред.Для того, щоб визначити справжн?й зм?ст щастя, Ар?стотель вводить аргумент ергону. Тут в?н в?дштовху?ться в?д есенц?ал?зму, який стверджу?, що кожна ?стота характеризу?ться властивостями, як? дають змогу в?др?знити ?? в?д ?нших ?стот. Кр?м того, в?н дотриму?ться власного перфекц?он?зму, який ставить виконання призначення ?стоти в залежн?сть в?д формування ?? сутн?сних характеристик.
Сутн?сть людини виявля?ться у розгляд? ?? специф?чного, особливого досягнення, яке в?др?зня? ?? в?д ?нших живих ?стот. Це д?яльн?сть душ? зг?дно з рац?ональним елементом (рефлекс??ю, розумом) або, принаймн?, не без нього. Кр?м того, вир?шальним ? те, що людина не т?льки досконало використову? св?й розум, але й застосову? його в усьому сво?му житт? ? не т?льки. ?? б?льше? в даному випадку означа?, що нав?ть спадщина людини (наприклад, д?ти) св?дчить про ?нтенсивне використання ?? розуму.
Ц? три аргументи?— д?яльн?сть душ? зг?дно з розумом, д?яльн?сть у досконалий спос?б ? повноц?нне життя?— зазвичай вважаються першим визначенням щастя, яке дав Ар?стотель.
Потр?йний под?л на зовн?шн?, ф?зичн? та духовн? блага
ред.Для досягнення щастя, визна? Ар?стотель, необх?дна не лише рац?ональна д?яльн?сть душ?, але й, по-перше, зовн?шн?, а по-друге, ф?зичн? блага. До зовн?шн?х благ належать багатство, дружба, походження, нащадки, честь ? сприятлива особиста доля. Здоров'я, краса, ф?зична сила, атлетизм в?дпов?дають ф?зичним або внутр?шн?м благам т?ла. Душевн? блага, чесноти, ? результатом рац?онально? д?яльност? душ?.
Ар?стотель в?дносить зовн?шн? блага до випадкового щастя, евтих??. Ф?зичн? блага також частково залежать в?д випадку (наприклад, краса за певних обставин, фортуни), але також частково ? результатом власних д?й (наприклад, спорт або д??та). З ?ншого боку, ментальн? блага можуть бути досягнут? лише по-справжньому хорошими людьми. Усе це разом призводить до щастя, про яке Ар?стотель лише поб?жно згаду? у сво?й прац?: щастя "абсолютно щасливо? людини до ? п?сля життя". Тод? ця людина ? по-справжньому щасливою, або ?ншими словами: вона ? макар?осом (makarios).
Практичний ? теоретичний спос?б життя
ред.Ар?стотель визнача? блаженство як д?яльн?сть душ? в?дпов?дно до досконало? чесноти (арете) у повному людському житт?. Однак певн? д?аноетичн? (рац?ональн?) чесноти не можуть бути досягнут? в досконалому вигляд? кожною людиною. Тому, за Ар?стотелем, ? два основн? шляхи, якими можливе щасливе життя.
Досконале щастя поляга? в bios theoretikos, у споглядальному житт?. Це включа? в себе наукову д?яльн?сть, використання розуму (нус[en]) в ?стинах, як? ? фундаментальними для набуття знань ? досягнення мудрост?. ?нш? чесноти також повною м?рою розвиваються в цьому способ? життя, але не ? центром д??.
Оск?льки деяк? люди в?д природи не пристосован? до такого способу життя, оск?льки, зг?дно з Ар?стотелем, вони, зокрема, не волод?ють розумом у досконал?й форм?, ? це також не може бути сформоване як ?дина чеснота взагал?, ?сну? другий спос?б життя. Bios praktikos, практичне життя, обмежу?ться досконалим застосуванням розуму по в?дношенню до непередбачуваних[en] обставин, тобто застосуванням розсудливост? та артистизму у зв'язку з етичними чеснотами.
Чеснота
ред.Чесноти?— це блага душ?. Ар?стотель под?ля? ?х в?дпов?дно до душ? на д?аноетичн? чесноти, як? виникають через навчання, та етичн? чесноти, як? виникають через звичку. За аналог??ю до оволод?ння музичним ?нструментом, людина набува? чеснот, практикуючи ?х.
Класиф?кац?я душ?
ред.Ар?стотель под?ля? душу на специф?чно людську, розумну частину (дав.-гр. λ?γον ?χον) ? нерозумну частину (дав.-гр. ?λογον). Нерозумна частина душ? (дав.-гр. ?λογον) склада?ться з вегетативно? частини, яка склада?ться з росту (α?ξησι?) ? харчування (θρεπτικ?ν), але також м?стить в соб? здатн?сть душ? до прагнення (?ρεξι?). До цього моменту людина сто?ть на одному р?вн? з рослинами чи тваринами, лише серцебиття ? обм?н речовин, а також р?ст ? розмноження забезпечуються. Людина, однак, також ? ?стотою, над?леною розумом ? мовою (ζ?ον λ?γον ?χον), ?? прагнення (дав.-гр. ?ρεξι?) пов'язане з рац?ональною частиною душ?. Тому вона не може контролювати так? емоц??, як страх, гн?в, жал?сть та ?нш? в момент ?х виникнення, але може контролювати ?х у подальш?й ?обробц??.
Рац?ональна частина, як ? ?ррац?ональна, ма? частку в прагненн? ? ? ?м?сцем? людського розуму (λ?γο?). В?н склада?ться з двох частин: Самодостатнього розуму (?πιστημονικ?ν) ? прикладного розуму, тобто роздум?в (λογιστικ?ν) ? консультац?й (βουλευτικ?ν). Самодостатн?й розум (?πιστημονικ?ν)?— це наука (?πιστ?μη), ф?лософська мудр?сть (σοφ?α) ? чисте мислення, яке?— в?д?рване в?д усього?— означа? повну духовну самореферентн?сть (νο??). Це стосу?ться незм?нних речей, математики, космосу та метаф?зики.
Прикладний розум?— це практична майстерн?сть (τ?χνη), виробнича майстерн?сть (πο?ησι?) ? розсудлив?сть (φρ?νησι?). Це стосу?ться практичного життя. Розсудлив?сть (φρ?νησι?) в?д?гра? головну роль, оск?льки вона знову зач?па? здатн?сть до прагнення. Якщо вс? попередн? чесноти були д?аноетичними, тобто виникали безпосередньо з розуму, то саме у вза?мод?? розсудливост? (φρ?νησι?) ? прагнення (?ρεξι?) виникають етичн? чесноти, як? можуть стати ставленням (?ξι?) через р?шення (προα?ρεσι?) ? звикання (?θ?ζειν). Розсудлив?сть (φρ?νησι?) приводить афективн? крайнощ?, як? виникають у прагненн? (?ρεξι?), до доброчесно? середини (μεσ?τη?). Наприклад, це призводить до того, що людина не ? ан? надто боягузливою, ан? надто нерозважливою, ан? надто охочою догоджати, ан? надто сварливою. Для Ар?стотеля бути доброчесним не означа? бути в?льним в?д афект?в, але контролювати сво? афекти.
Етичн? чесноти
ред.Етичн? чесноти стосуються пристрастей ? вчинк?в, як? випливають з цих пристрастей. Вони полягають у приборканн? та контрол? ?ррац?онально?, л?б?дозно? частини душ?. Ар?стотель постулю? етику пом?ркованост?. В етичних чеснотах важливо дотримуватися правильного балансу (мезотези) м?ж надлишком ? нестачею. Найкраще це можна про?люструвати на приклад? хороброст?. Хоробр?сть руха?ться м?ж крайнощами боягузтва ? нерозсудливост??— н? боягузтво не ? бажаним, н? надм?рна, нерозумна хоробр?сть, яку Ар?стотель назива? нерозсудлив?стю. Хоробрий, з ?ншого боку, дотриму?ться правильно? м?ри. Аналог?чно ? з ?ншими етичними чеснотами, такими як великодушн?сть, розсудлив?сть, правильне харчування тощо.
Для того, щоб зрозум?ти ? осмислити середину (мезотеки), потр?бно пережити ?ррац?ональну та ?мпульсивну д?яльн?сть людсько? душ?. Таким чином, людина отрима? розум?ння мезотеки ? зможе зрозум?ти, що непом?рн?сть потягу н? до чого не призводить. Розсудлив?сть настане тод?, коли людина зрозум??, що непом?рна активн?сть, як ? повна в?дмова в?д ?я?, н? до чого не призводить, ? визна?, що правильною м?рою ? лише середина м?ж обома крайнощами (мезотеками).
Етичн? чесноти ц?нуються людьми. Тому вони мають моральну ц?нн?сть. Однак щось може мати ц?нн?сть лише тод?, коли воно ? не спонтанним рухом, а пост?йним станом. Через це Ар?стотель визнача? етичну чесноту як ф?ксовану базову установку (гексис) (див. також габ?тус).
Д?анетичн? чесноти
ред.Зг?дно з Ар?стотелем, д?аноетичн? чесноти можна розд?лити на дв? частини: Т? чесноти, як? стосуються умовних факт?в, ? т?, як? стосуються необх?дних факт?в. До перших належать майстерн?сть (техне), тобто специф?чне знання виробництва (наприклад, майстерн?сть тесляра), ? набагато важлив?ша розсудлив?сть (phronesis), яка контролю? вс? етичн? чесноти ? дозволя? розп?знати ?х правильне застосування.
Наука (episteme), що означа? здатн?сть робити правильн? висновки, розум (nous) ? мудр?сть (sophia) посилаються на необх?дн? факти. Розум?— це свого роду ??нту?тивне розум?ння? або знання ?вищих положень? (1141a15 ? дал?), з яких наука може пот?м робити висновки. Оск?льки розум, як ?дину чесноту, взагал? не можна придбати, а дано кожному в р?зному ступен?, його зд?йснення зарезервовано для тих, кому пощастило. Наука також залежить в?д досконало розвиненого розуму, а мудр?сть?— це наявн?сть розуму ? науки. Тому життя в чистому баченн? ?стини (теор??), bios theoretikos, не може бути досягнуте кожним (див. розд?л теоретичний ? практичний спос?б життя).
Задоволення ? б?ль
ред.Етичн? чесноти т?сно пов'язан? ?з задоволенням ? болем. Ар?стотель поясню? поворот людей до поганого тим, що люди шукають задоволення ? бояться болю. На цю природну повед?нку необх?дно впливати ? контролювати за допомогою виховання в дус? добра. З ц??? причини в?н також виправдову? покарання: ?Це свого роду зц?лення, а зц?лення природним чином досяга?ться протилежним?.
Але практика чесноти також пов'язана з насолодою ? пожадлив?стю. Ар?стотель, спираючись на свою теор?ю душ?, розр?зня? ф?зичн? та духовн? задоволення. Ф?зичн? задоволення вказують на основн? людськ? потреби, але не повинн? виходити за меж? розумного в цих рамках, як це практикують гедон?сти у сучасн?й ?нтерпретац?? цього терм?ну (початково гедон?зм мав фактично протилежне значення, ан?ж нада?ться цьому терм?ну сьогодн?). Духовн? задоволення можуть бути пов'язан? з чеснотами, наприклад, задоволення в?д ?нтелектуально? д?яльност? в сенс? науки або, в б?льш загальному сенс?, задоволення в?д творення добра.
Укра?нський переклад
ред.- Н?комахова етика / Переклав з давньогрецько? В?ктор Ставнюк. - К.: ?Акв?лон-Плюс?, 2002. - 480 с.
Прим?тки
ред.Л?тература
ред.- (англ.) Sarah W. Broadie: Ethics with Aristotle. Oxford University Press, New York und Oxford 1991.
- (англ.) William Francis Ross Hardie: Aristotle’s Ethical Theory. 2. Auflage, Oxford University Press, Oxford 1980.
- (англ.) Richard Kraut: Aristotle on the Human Good. Princeton University Press, Princeton (NJ) 1989.
- (англ.) Bostock, David. Aristotle's Ethics. New York: Oxford University Press 2000.
- (англ.) Broadie, Sarah. Ethics with Aristotle. New York: Oxford University Press 1991.
- (англ.) Burger, Ronna. Aristotle's Dialogue with Socrates: On the Nicomachean Ethics. University of Chicago Press 2008.
- (англ.) Cooper, John M. Reason and Human Good in Aristotle. Cambridge: Harvard University Press 1975.
- (англ.) Kraut, Richard. Aristotle on the Human Good. Princeton: Princeton University Press 1989.
- (н?м.) John Dudley: Gott und theōria bei Aristoteles. Die metaphysische Grundlage der Nikomachischen Ethik. Peter Lang, Frankfurt am Main und Berlin 1982.
- (н?м.) Artur von Fragstein: Studien zur Ethik des Aristoteles. B. R. Grüner, Amsterdam 1974.
- (н?м.) Albert Goedeckemeyer (Hrsg.): Aristoteles’ praktische Philosophie. Dieterich, Leipzig 1922.
- (н?м.) Magdalena Hoffmann: Der Standard des Guten bei Aristoteles: Regularit?t im Unbestimmten. Aristoteles’ Nikomachische Ethik als Gegenstand der Partikularismus-Generalismus-Debatte. Karl Alber, Freiburg im Breisgau und München 2010.
- (н?м.) Otfried H?ffe (Hrsg.): Aristoteles-Lexikon. Kr?ner, Stuttgart 2005.
- (н?м.) Vassilis Noulas: Ethik und Politik bei Aristoteles. Ein Beitrag zur Rehabilitierung der aristotelischen praktischen Philosophie. [Selbstverlag], Athen 1977.
- (н?м.) Dimitrios Papadis: Die Rezeption der Nikomachischen Ethik des Aristoteles bei Thomas von Aquin. Eine vergleichende Untersuchung. Fischer, Frankfurt am Main 1980.
- (н?м.) Christof Rapp: Aristoteles zur Einführung. 6., erweiterte Auflage, Junius, Hamburg 2020..
- (н?м.) Hermann Rassow: Forschungen über die nikomachische Ethik des Aristoteles. B?hlau, Weimar 1874.
- (н?м.) Friedo Ricken: Der Lustbegriff in der Nikomachischen Ethik des Aristoteles. Vandenhoeck & Ruprecht, G?ttingen 1976.
- (н?м.) Harald Schilling: Das Ethos der Mesotes. Eine Studie zur nikomachischen Ethik des Aristoteles. Mohr, Tübingen 1930.
- (н?м.)A lejandro G. Vigo: Zeit und Praxis bei Aristoteles. Die Nikomachische Ethik und die zeit-ontologischen Voraussetzungen des vernunftgesteuerten Handelns. Karl Alber, Freiburg im Breisgau und München 1996.